Великі Дедеркали – село на Тернопільщині, Шумського району. Вперше у письмових джерелах згадується у 1545 році в актових книгах Кременецького замку. Хоча територія сучасного села заселена ще з давніх часів, що підтверджується знайденими тут залишками поселень черняхівської культури (III-VI ст.).
До нашого часу у селі «зберігся» мурований костел (нині це діюча церква Святого Миколая УПЦ КП.

Згідно письмових джерел, будівництво храму у с. Великі Дедеркали почалося у 1733-1734 рр. З 1754 р. у ньому почали проводити богослужіння. Це був один великий католицький храм на всю округу. Вірогідно, що саме у цьому храмі хрестився видатний польський діяч, один з творців першої польської Конституції, прийнятої Третього травня 1789 р., – Гуго Коллонтай, який народився у Великих Дедеркалах.







З часом навколо костелу виросли високі мури і вежі, а ще – келійний корпус із внутрішнім подвір'ям. У 1795 р. за третім поділом Польщі с. Великі Дедеркали відійшло до Російської імперії. Попри це тутешній католицький монастир діяв ще до 1891 року. Зрештою, у середині 90-х років ХІХ ст., костел був перетворений на православну Свято-Миколаївську церкву. Про це свідчить напис на мідній дошці, знайденій у храмі в 1992 році: "Цей чесний храм в ім'я святителя Христового Миколая Чудотворця Мирлікійського при учительській семінарії в селі Великі Дедеркали, приведений у благопристойний вигляд за обрядом святої Православної церкви у перший рік успішного царювання благочестивішого правителя імператора всієї Руси, самодержця Миколи Олександровича Другого… і освячений архієпископом Волинським і Житомирським Модестом 11 червня 1895 року."


Згідно з свідченнями старожилів села, до 1915 р. у стінах колишнього монастиря діяла вчительська духовна семінарія, у якій викладав відомий художник Андроник Лазарчук. У семінарії була велика бібліотека. У 1915 р., коли бойові дії точилися вже в районі Почаєва, вчительська духовна семінарія була евакуйована у місто Бахмут Донецької області. Коли згідно з Ризьким мирним договором Західна Україна відійшла до Польської держави, навіть на рік раніше, у 1920 р., храм знову став римо-католицьким костелом. У 1921р. у монастирі містився батальйон Корпусу охорони прикордонної, скорчено КОП.
Як тільки Великі Дедеркали відійшли у 1939 р. до СРСР, у монастирі розташувався райвідділ НКВС, у підвалах обладнали камери для допитів. Під час другої світової війни приміщення монастиря були використані осередком польської самооборони.
Нині у церкві збереглась лише фотографія чудотворного образу Спасителя, заради якого цей храм був зведений у середині XVIII століття. Сама ж ікона, як розповідають місцеві жителі, до 1943 р. знаходилась у церкві, а потім її вивезли до Польщі. У повоєнний час в монастирі був кінотеатр і будинок перестарілих, а в 1976 р. у монастирських корпусах на двадцять років розмістили виправний заклад для алкоголіків – єдиний у Тернопільській області Лікувально-трудовий профілакторій (ЛТП). Тоді костел – пам’ятку архітектури XVIII ст. перетворили на двоповерховий цех. У приміщеннях монастиря стояли токарні та фрезирувальні станки, на другій половині був сварочний цех. Вібрація від роботи станків була такою сильною, що руйнувалися стіни, на них обсипалася штукатурка, виникали тріщини, дав осадку фундамент.


У 1993 р. відповідно до Указу Президента України про повернення культових споруд церковним громадам, Лікувально-трудовий профілакторій було ліквідовано і храм передали громаді УПЦ КП. Він почав діяти як церква Святого Миколая Української православної церкви Київського патріархату. Відтоді вже багато років прихожани намагаються привести церкву до ладу, хоча на капітальний ремонт храму фінансів немає. Незважаючи на це, парафіяни та всі небайдужі люди стараються підтримувати храм, як можуть, і сподіваються, що колись гроші все-таки знайдуться, і їхня церква стане окрасою всього району.

Мурований костел (нині це діюча церква Святого Миколая) на мапі:

5 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 Голос)