Ольга ЯновськаВідома російська художниця, уродженка Острога Ольга Дмитрівна Яновська прожила 98 років. Її довгий життєвий шлях, який охоплює майже ціле століття, розпочався у нашому місті. Любов до нього вона пронесла через все своє життя. Завжди підтримувала зв’язки зі своєю малою батьківщиною, кожний рік, починаючи з післявоєнних років до дев’яностих, приїжджала в Острог до своїх родичів Лисяних. В Острозі намалювала багато портретів, пейзажів, натюрмортів. Більше сімдесяти своїх картин художниця подарувала Острозькому музею.

Ольга Дмитрівна народилась 3 лютого 1899 р. у сім’ї службовця Дмитра Гавриловича Яновського та вчительки жіночого училища ім. Д.М. Блудова Надії Миколаївни Сумневич (1872 – 1900). Дід художниці по батьковій лінії Гаврило Іванович Яновський належав до старовинного українського роду Гоголів-Яновських, який походив від гетьмана Правобережної України 1675 – 1679 рр. Остапа Гоголя. Сам Гаврило Іванович був високоосвіченою людиною, закінчив Головний педагогічний інститут у Санкт-Петербурзі і служив в управлінні Міністерства державного майна Російської імперії, що завідувало державними землями та іншим державним скарбом. У нього було четверо дітей: Теофіл, Христіан (Христин, Хрисандр), Дмитрій та Марія.

За спогадами Ірини Данилівни Володіної (праправнуки Гаврила Івановича), він часто приїжджав до Острога, оскільки його дочка Марія вийшла заміж за Миколая Матвійовича Новицького, котрий був Острозьким головою, а згодом головним скарбничим міста. До цього часу на вулиці Луцька 2 стоїть їх великий старовинний будинок. Гаврило Іванович мав в Острозі і кілька доходних будинків, які здавав для квартирантів (колишній будинок редакції газети «Життя і слово» на вул. Більмаж, навпроти зубної поліклініки, будинок біля пам’ятника Т. Шевченка та ін.).
У сім’ї Ірини Данилівни Володіної вже більше ста років зберігається фотографія, зроблена в Острозі наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., на якій відображені всі члени великої родини Яновських.

Сім'я Яновських

Ольга Дмитрівна описала цю фотографію наступним чином. У нижньому ряду справа сидить сивобородий глава сім’ї Гаврило Іванович. Над ним стоїть його дочка Марія Гаврилівна – як називає її Ольга Дмитрівна, – «засновниця нами улюбленого Острога», точніше, будинку в Острозі), біля неї старша дочка Ольга, яка стане в майбутньому прекрасною концертною піаністкою. З іншого боку біля Марії Гаврилівни – другий син Гаврила Івановича – Христіан (Хрисандр) – про нього відомо, що він був начальником учбового округу на Кавказі, рано помер. Біля нього сидить його дружина Ольга Никанорівна – в майбутньому засновниця і начальниця однієї з самих престижних жіночих гімназій Києва; за словами Ольги Дмитрівни, це була дуже розумна і високоосвічена жінка. Коли після революції вона тяжко бідувала, Марія Гаврилівна влаштувала її в Олександрівську лікарню, де вона й померла. Першим зліва у верхньому ряду стоїть старший син Гаврила Івановича Теофіл Гаврилович (24.VI. 1860 – 8.VII. 1928), котрий став уславленим лікарем, видатним терапевтом, вченим, педагогом, засновником клінічної фтизіатрії і української терапевтичної школи, організатором санаторного лікування в Україні та служби медичної допомоги у Києві, громадським діячем, всенародним улюбленцем, якого всі називали «святий доктор». Біля нього Микола Матвійович Новицький – чоловік Марії Гаврилівни, а далі стоять Дмитро Гаврилович з своєю дружиною Надією Миколаївною Сумневич (батьки Ольги Дмирівни). У нижньому ряду першою зліва сидить дружина Теофіла Гавриловича – Ганна Вікторівна, на руках вона тримає маленьку дочку Аню (відомо, що вона померла за кордоном у Ніцці). Біля неї присів навпочіпки старший син Віктор – у майбутньому професор міжнародного права, загинув у сталінських таборах. А трохи далі біля діда сидить їх молодший син Михаїл (відомо, що він загинув у Мексиці і що в нього була дочка). Біля Ганни Вікторівни молодша дочка Марії Гаврилівни – Наталія., яка вийшла заміж за інженера Анатолія Дмитровича Канчеєва і жила з ним у Москві. Самої Ольги Дмитрівни на цій фотографії немає, очевидно вона ще не народилась, або фотографувати її було ще зарано [12].

Згідно з записами Ольги Дмитрівни, її мама Надія Миколаївна Сумневич була дуже гарною жінкою, померла у 28 років, через два роки після народження дочки. Вона захворіла плевритом, який перейшов у чахотку (сухоти) і «згоріла» за 3 тижні. «Тато тоді, – пише Ольга Дмитрівна, – був мировим посередником (перша його посада після закінчення університету), на все життя залишився одиноким» [12]. У цей час він жив в Острозі і працював разом з Миколаєм Матвійовичем Новицьким (чоловіком своєю сестри Марії). Микола Матвійович був міським головою, як пише Ольга Дмитрівна, «господарем Острога», а згодом обіймав посаду скарбничого.
Після смерті матері Олю виховувала її бабуся Ольга Петрівна Сумневич. Батько працював тоді на залізничних станціях, часто по службі переїжджав з міста в місто, де були залізниці. За ним мандрували Оля з бабусею, але де б вони не жили, кожного літа приїжджали до сестри Дмитра Гавриловича – Марії Гаврилівни Новицької (Яновської). В її гостинному будинку завжди панувала творча атмосфера, влаштовувались музичні вечори, звучала музика Рахманінова, Скрябіна, Шумана, Бетховена, проводились репетиції самодіяльного театру. На все життя залишилась Ольга Дмитрівна вдячною своєму рідному дому, який з дитинства дарував їй радість спілкування з мистецтвом.

Щоб дати онуці добру освіту бабуся віддала Олю в жіноче училище у Білостоці, а потім – у жіночу гімназію в Києві, якою керувала Ольга Никанорівна Яновська – дружина її дядька Хрисандра. Навчаючись у Києві, Ольга жила у ще одного свого дядька відомого лікаря Теофіла Гавриловича Яновського. Художниця згадувала: «дядя Феофіл був чудовим лікарем і великою людиною по відданості своїй професії. Він допомагав всім, як міг – і своєю професією, і просто грошима» [12]. Як найкращого фахівця, його запрошували лікувати самих високопоставлених осіб. Він лікував найвизначніших культурних діячів України – Лесю Українку, Марію Заньковецьку, Івана Карпенка-Карого, а також багатьох бідних людей, які знаходились на найнижчій сходинці суспільства. «Феофіл Гаврилович не тільки залишав їм рецепти на ліки, але й завжди під рецепт клав великі суми грошей, потрібних на лікування або на поїздку на південь…. Поширювався туберкульоз – невиліковна на той час хвороба… Коли його ховали, за його гробом йшов буквально весь Київ, всі вулиці були заповнені, було 40 священиків. Гроб проносили і зустрічали лікарі, передаючи його з рук в руки» [12]. Ольга Дмитрівна згадує, що на похоронах Феофіла Гавриловича вона вперше почула спів рабина (дуже високий тенор). В останню путь його проводжали і православні, і католики, і іудеї тому що він не відмовив нікому, допомагав всім людям, незалежно від їх національності та віросповідання.

Закінчивши в 1916 році жіночу гімназію, Ольга деякий час навчалась в Київському художньому училищі у Івана Федоровича Селезньова (1856 – 1936) – відомого художника академічного напрямку (вихованця Петербурзької академії мистецтв), який плідно працював у історичному, побутовому та портретному жанрах, був одним із засновників Київського товариства релігійного живопису, брав участь у врятуванні фресок Кирилівської церкви. Він не раз відзначав неабиякі здібності Ольги Яновської, але вона покинула вчитися малюванню і поступила на економічний та юридичний факультет Вищих жіночих курсів. Захоплення живописом не було для неї ще постійним і серйозним, вона захоплювалась і балетом, і економікою, і юриспруденцією.
У цей нас Ольга Яновська познайомилась з сім’єю доктора богослов’я, історика церкви, професора Київської духовної академії Опанаса Івановича Булгакова (1859 – 1907). Ольга близько зійшлася і подружилася з його дочкою Оленою та сином Михаїлом (в майбутньому відомим письменником, автором творів «Собаче серце», «Біла гвардія», «Майстер і Маргарита»). Вона часто бувала в домі Булгакових № 13 на Андріївському узвозі, який так докладно описав Михайло Опанасович в романі «Біла гвардія». Цей дім стояв недалеко від будинку Феофіла Гавриловича Яновського. Художниці дуже близькі післяреволюційні події, описані в романі, і те почуття невпевненості і розгубленості, яке охопило інтелігенцію після революції. Налагоджене спокійне життя різко обірвалося. Нещадний вир подій не давав відповіді на питання: як жити далі. У ці буремні революційні роки до Ольги прийшло перше кохання. В 1917 р. вона стала дружиною Якова Яковича Тарновського (н. 19.ХІ.1899) – нащадка давнього українського дворянського роду, у гостинному маєтку яких в селі Качанівці не раз гостювали Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Ілля Репін, Семен Гулак-Артемовський, Михайло Максимович та багато інших письменників композиторів, художників, істориків – найвизначніших представників української культури. Проте, в післяреволюційний час на це не звертали уваги. Тарновські сприймалися лише як класові вороги. Рятуючись від гніву революційних мас, Яків та Ольга, яким обом було тоді по 18 років, виїжджають з Києва в Одесу. Там їм довелось розлучитись назавжди. Яків Тарновський відплив до Туреччини, а Ольга залишилась на батьківщині, хоча в листах він кликав приїхати до нього.

Після довгих поневірянь у 1922 р. Ольга Дмитрівна опинилася у Москві. Як згадувала художниця, відвідуючи чисельні виставки і музеї, одного разу вона прийшла в Рум’янцевську картинну галерею і була дуже вражена тим, що у величезній холодній залі працював молодий художник, старанно копіюючи фрагмент прославленої картини Олександра Іванова «З’явлення Христа народу». Це був Павло Дмитрович Корін – щирий співець «Святої Русі», яка в роки атеїстичних гонінь уходила, як здавалось, назавжди. Тонкою душею митця художник відчував всю глибину трагічного положення Церкви, що вступила в конфлікт з безбожною владою. Він малював у «лютому холоді» не заради грошей чи слави, а тільки для того, щоб копіюючи «З’явлення Христа народу», ще раз відчути, як істини Спасителя преображають душі людей. Через три роки після смерті патріарха Тихона, Павло Корін намалює одну з самих потрясаючих своїх робіт «Реквієм. Русь, що уходить». Тоді, стоячи перед картиною О. Іванова, він самозабутньо працював, з натхненням, яке доходило до відчаю. Це так вразило молоду дівчину, що в той момент вона прийняла тверде рішення стати художницею і обраному шляху не зрадила ніколи. «Я приходила кожний день, – пише художниця, – в Пушкінський музей, Рум’янцевську картину галерею, і мене оточували безсмертні твори російських художників. Вони мене вчили бути нещадно вимогливою до себе, а молодий Корін був наочним зоровим образом цієї вимогливості» [14]. Про цей випадок, який змінив її життя, Ольга Дмитрівна розповіла П. Коріну через багато років.

На одній з виставок Вхутемаса (Віщі художньо-технічні майстерні) Ольга Яновська побачила картини авангардного художника Іллі Івановича Машкова (1881 – 1944) і вирішила вчитися малюванню саме в його художній студії, що існувала при школі братів Шор на М’ясницькій вулиці. Невдовзі студія Машкова була перетворена на вищі курси при Асоціації художників революції (АХР). Ользі Яновській імпонував експресивний підхід Машкова до зображуваних предметів. Найбільш вдалими були його соковиті яскраві натюрморти. «Машков не тільки бачив предмети, – згадувала художниця, – він відчував їх вагу, смак, соковитість, він шукав та знаходив живописну правду та красу кольору». Своїх молодих колег він вчив сприймати навколишній світ не пасивно і поверхово, а відчувати внутрішню суть кожного явища та предмета. Малюючи натюрморти, учні обов’язково створювали кілька етюдів, передаючи в одному з них форму, в другому – вагу, у третьому фактуру та колір поверхні, щоб в остаточному варіанті прийти до синтезу всіх його елементів у цільному художньому образі. Найбільше молода художниця любила малювати жінок у простих природних позах за звичайними заняттями – «Селянки», «Дві жінки», «Жінки в полі», «Жінка в національному латиському костюмі». Її героїні працюють, займаються господарством або відпочивають після роботи, читають. Саме у цих роботах, проникнутих м’яким ліризмом, найбільше виявилось творче «я» майстрині, її доброзичливе ставлення до людей. У цих творах немає розмаїття яскравих кольорів, кольори приглушені і майже однотонні.

Яновська Дві жінки

На особливу увагу заслуговує портрет В. Сумневич 1926 року. Жінка зображена за читанням у темній кімнаті. Синій колір її плаття майже зливається з густими сутінками, які занурюють усе в темряву. Шляхетний профіль, просту зачіску, та розгорнуту книгу освітлює неяскраве світло настільної лампи. Його золотаві відсвіти попадають на обличчя, волосся та білосніжний комірець. Художниці вдалось не тільки розкрити особистість портретованої, але й передати психологічний стан людини, яка повністю заглибилась у читання.

У 1926 р. О.Д. Яновська вперше взяла участь у VIII виставці найвпливовішого художнього об’єднання того часу – Асоціації художників революційної Росії (АХРР, згодом Асоціація художників революції АХР). Художня рада відібрала її «Портрет селянина». «Це була одна з моїх перших живописних робіт, – згадувала художниця, – те, що художня рада взяла її на виставку, було для мене величезним сюрпризом і заохоченням» [14]. У 1929 р. Ольга Дмитрівна стає членом АХРР, а в 1930 р. членом Московського товариства художників. З цього часу її твори експонуються на всіх виставках товариства у Москві та за кордоном: у 1929 р. – на виставці художників АХР в Кьольні, у 1930 р. на виставках радянського мистецтва у Відні, Берліні. Стокгольмі, у 1932 р. на XVIII міжнародній виставці мистецтв у Венеції. У 1930-ті роки Ольга Дмитрівна бере активну участь у художньому житті Москви не тільки як живописець, а й як педагог, у 1934 – 1936 рр. викладає на графічному факультеті Інституту образотворчих мистецтв, з 1939 р. в класі живопису в Московському художньому інституті, працює асистентом одного з самих видатних графіків і живописців свого покоління – професора Олексія Ілліча Кравченко (1889 – 1940).

Головним у творчості О.Д. Яновської залишався живопис. Як і багато інших живописців того часу, вона малювала портрети державних і партійних діячів, героїв праці та картини на побутові сюжети, які відображали нові сторінки радянської дійсності – «Лікбез», «Делегатки VI з’їзду Рад», «Слухають доповідь», «Льотчик Сумарокова», «Ложа ударників у Великому театрі», «Плавка сталі», «У кондитерському цеху», «На текстильному комбінаті». Всі ці твори, намальовані енергійними мазками густих фарб, цінні не тільки своїми живописними якостями, а й тим, що це характерні картини свого часу, які увійшли в історію радянського мистецтва як історичні документи епохи. Головна їх мета, як сказано в декларації АХХР, «відтворити найвеличніший момент історії в її революційному пориві у монументальних формах героїчного реалізму».

Яновська. Плавка сталі

Працюючи в Асоціації художників революції, Ольга Дмитрівна познайомилась з відомим живописцем Георгієм Георгійовичем Ряжським (1895 – 1952) і згодом стала його дружиною. Більшовицьке агітаційно-пропагандистське мистецтво на той час отримувало в Європі позитивний відгук, як єдине, яке в сучасному історичному живописі відобразило потрясіння останніх років. Робота Г.Г. Ряжського «Делегатка» була удостоєна золотої медалі на міжнародній виставці у Парижі. Головним в картинах була їх ідейна відповідність соціалістичний ідеології, а художні характеристики відсувалися на задній план. Але й у цих роботах Ольги Дмитрівни відчувається багатство різних кольорів, які художниця гармонійно зіставляє та поєднує, щоб ще більше виявити естетичну цінність кожного з них.

Роботи О.Д. Яновської двадцятих – тридцятих років привернули увагу багатьох критиків і отримали позитивний відгук у пресі, були опубліковані у багатьох журналах. Відомий критик Абрам Маркович Ефрос писав про неї так: «Яновська – безсумнівний живописець, у неї є природна м’якість палітри, відточеність пензля, елегійність характеристик» [8]. У 1939 р. видавництво «Мистецтво» випустило книгу «Радянський живопис», в якій кілька сторінок було присвячено О.Д. Яновській. Автори книги Є Мелікадзе та П. Сисоєв зазначали, що «Яновська в своїй творчості насамперед йде від уяви і безпосереднього емоційно-живописного сприйняття, котре художниця постійно контролює і перевіряє на натурі. Вона прагне психологічної виразності і живописної трактовки образів» [1, с. 240]. У її роботах того часу кольорова пляма переважає над лінією, саме за допомогою кольору вона створює форму і досягає емоційного сприйняття образу. Найкращими творами того часу були картини «Після роботи» та «Ложа ударників у Великому театрі». Остання була репродукована настінною картиною, на листівках та в багатьох журналах. Ольга Дмитрівна згадувала, що їй було особливо приємно працювати над цією картиною, оскільки етюди до неї вона робила в театрі, і могла одночасно дивитись виставу і малювати. Глибокий аналіз цієї картини зробив мистецтвознавець Ш. Яшин у газеті «Радянське мистецтво» від 23 серпня 1937 р. Він зазначив, що художниці вдалось передали складне освітлення, яке панує в театрі у ту мить, коли в ньому поступово згасає сузір’я люстр, але починають світитися прожектори, скеровані на сцену, і рампа. Але головним її досягненням були головні герої картини – типові представники робочого класу того часу: «Літня робітниця оперлась на бар’єр ложі і замислилась, слухаючи музику, з першими звуками оркестру загорілись очі в молодої дівчини, що сидить поряд, вона вся подалася вперед, назустріч увертюрі. Підіймається завіса, і сивобородий всіма шанований майстер не спішно підносить до очей бінокль» [2]. Твори Ольги Дмитрівни отримали схвальні відгуки в газеті «Известия» (18 березня 1939 р.), «Вечірня Москва» (21 вересня 1939 р.), «Радянське мистецтво» (4 листопада 1939 р.). «Прекрасним живописцем зарекомендувала себе Яновська, – писав професор В. Яковлєв, аналізуючи в газеті «Известия» виставку «Індустрія соціалізму». – Її дві картини написані в хороших традиціях. Особливо вдала «Ложа у Великому театрі». Своєрідність мазка, м’який колорит – все це робить її неординарним майстром» [3]. «Вся привабливість творчості молодої художниці О.Д. Яновської, – писала газета «Вечірня Москва», – радянський глядач зміг вперше сповна оцінити на виставці «Індустрія соціалізму», де показана картина «Ложа ударників у Великому театрі». Щоб не малювала художниця – природу, людину, – кожне її полотно наповнене радістю життя, пронизане променями живлющого сонця, насичене повітрям» [4].

Висока оцінка живописної майстерності не послужила для кар’єри художниці. Ольга Дмитрівна була напрочуд скромна і непробивна людина, ніколи не прагнула підійматись по службі, отримувати звання і нагороди. Вона нікому не лестила і ніколи не боялась мати свою власну думку, навіть тоді, коли вона небезпечно не збігалась із загальноприйнятими керівними настановами. Зберігся Автопортрет О.Д. Яновської того часу, на якому вона ще зовсім молода гарна і впевнена у собі жінка. Високе чоло, віртуозно обрамлене золотими локонами, спокійний серйозний погляд розумних очей, ледь усміхнені уста – все свідчить про сильну вольову особистість майстрині.

У роки Великої Вітчизняної війни Ольга Дмитрівна залишилась працювати в Москві. Як і інші художники, вона жила подіями тих суворих днів, відображаючи їх у своїх творах. У цей час були намальовані картини «Пісня («В бліндажі»), «Переправа через Дніпро», портрети партизанок Підмосков’я Маші Конькової та Тетяни Малигіної – всі вони експонувались на всесоюзних виставках «Велика вітчизняна війна» (7 листопада 1942 р. в Третьяковській галереї) та «Червона армія в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками» (23 лютого 1943 р. в Центральному домі Червоної армії у Москві).
Після війни Ольга Дмитрівна викладала живопис у студіях підвищення кваліфікації художників при фабриках «Трьогорна мануфактура» та «Червона роза», брала активну участь в житті Московського союзу художників (МОСХа), неодноразово обиралась членом правління МОСХа, та правління Художнього фонду СРСР, неодноразово нагороджувалась грамотами та дипломами за участь у виставках, зокрема дипломом Союзу художників СРСР за вагомий творчий внесок у розвиток радянського образотворчого мистецтва та в зв’язку з 50-річчям МОСХ, медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945рр.», «У пам’ять 800-річчя Москви», «Ветеран праці».

Художниця часто їздила у творчі відрядження, які були дуже плідними для неї. Однією з найулюбленіших робіт художниці, створених у Дзинтарі, була картина «Чекають» На березі Балтійського моря Ольга Дмитрівна намалювала двох маленьких дівчат, які сидячи на перевернутому човні, чекали повернення своїх батьків-рибалок.

 О.Д. Яновська. Чекають.

Багато років ця робота була опублікована у підручниках російської мови, діти писали по ній твори. А одного разу, як згадувала художниця, до неї в художню майстерню прийшов цілий 6 клас дітей, які захотіли познайомитися з самим автором картини. У Києві Ольгу Дмитрівну найбільше приваблювали місця, пов’язані з її молодістю – Києво-Печерська лавра та Андріївський спуск, а на ньому будинок сім’ї Булгакових №13, в якому так часто приходилось їй бувати в буремні післяреволюційні роки.

Після війни відновились зв’язки Ольги Дмитрівни з Острогом. Кожного року до дев’яностих років майже на все літо приїжджала вона в рідне місто у гостинний будинок своєї внучатої племінниці Нелі Степанівні Лисяної, а також часто радо приймала своїх родичів у себе в Москві. В Острозі, як згадують домашні, Ольга Дмитрівна відпочивала від шумної метушливої столиці, любила читати французьку газету «Юманіте», оскільки досконало володіла французькою мовою, але найбільше часу віддавала малюванню. В домі Лисяних вона познайомилась з Лідією Іванівною Спаською. Художниці стали подругами та духовними сестрами по творчості. Кожний ранок вони разом, захопивши мольберти, ящики з фарбами та пензлями, відправлялись на пленер, малювати краєвиди Острога та його околиць. «Острог. Замкова гора», «Острозькі околиці», «Весняний ранок», «Дорога з Межиріча до Острога після дощу», «Квітне форзиція», «Весняний ранок», «Перед грозою», «Старі яблуні», «Вигляд на Богоявленський собор з кладовища», «Вигляд на Замкову гору в Острозі», «Ріка і іван-чай. Межирічі», «По дрова», «Ставок з лілеями», «Рожеві півонії», «Мальви у білому глечику»» та багато інших робіт художниці намальовані в Острозі на пленері.

Яновська Острог

У кожній її роботі відчувається особливе світло - повітряне середовище. Художниця завжди говорила, що найважче у пейзажі відобразити не предмети, а передати атмосферу – повітря, пронизане сонячними променями. Якщо повітря і світло не передані – то пейзажу немає. Почуття світла, простору, тонке відчуття кольорової гами надає її картинам особливу свіжість. Предмети, занурені в природне середовище, обгорнуті світлом і повітрям, втрачають різке окреслення форм, набувають деякої розпливчастості, невизначеності, ніби обволікаються легкою димкою. У пейзажах Ольги Дмитрівни немає дошкульного опрацювання деталей, зате динамічними мазками густих пастозних фарб прекрасно передається загальна складна колористична гама, природа намальована свіжо і поетично. Художниця може блискуче передати, як дрижать краплі ранішньої роси на ніжних пелюстках рожевих півоній, як теплі проміні літнього вечірнього сонця плигають по сходинках старовинної веранди і заплутуються у примхливих візерунках її декоративного різьблення, як від легкого вітру тріпочуть жовто-золотаві квіти на розкішних кущах форзицій серед весняної зелені саду. Густі мазки створюють відчуття вібрації поверхні полотна, що ще більше посилює враження «дихання» природи та нескінченного руху, розчиненого у ній.

З початку 1980-х років О.Д. Яновська найбільше працювала у жанрі архітектурного пейзажу, який виконувала фломастерами і олівцями. З роками удосконалювалась майстерність. але все тяжче ставало носити з собою громіздкий мольберт і етюдник з фарбами. Художниця замінила їх листками паперу, олівцями, вугіллям, аквареллю. Невтомною трудівницею називали її захоплені колеги. Ніби не помічаючи свого віку, вона без утоми працювала, малювала старовинні вулиці та історичні будинки Москви, Києва, Львова, Вільнюса, Вологди, Тракая, Таруси, Риги, Соловецький монастир і, звичайно, пам’ятки давнини рідного Острога. Особливо цікавою є її Булгаковська серія пейзажів, в якій художниця, йдучи за сторінками роману Михайла Булгакова «Біла гвардія» відтворила будинки на Андріївському спуску та на Малій підвальній вулиця з їх примхливою архітектурою, двоярусними дворами і садами. Цю серію Ольга Дмитрівна подарувала музею М. Булгакова у Києві. Чимало графічних робіт присвятила художниця своєму рідному місту: «Замок князів Острозьких», «Подвір’я Острозького музею», «Кругла башта XVI ст.», «Башти Сято-Троїцького монастиря в с. Межирічі». Зображуючи пам’ятки архітектури, вона не тільки передавала їх зовнішній вигляд, але й колорит давньої епохи. Знайомі вулиці міста, перенесені на папір талановитою рукою художниці, поставали в іншому досі незнаному світлі. Залишаючи осторонь все несуттєве, навіть зовні нічим непривабливі куточки Острога творча уява майстрині перетворювала на краєвиди, сповнені ліризму і краси, зігріті ніжною любов’ю до отчого краю. У свій улюблений Острог Ольга Дмитрівна приїжджала до початку 1990-х років і припинила ці поїздки тільки за кілька років до смерті.

Картини Ольги Дмитрівни Яновської демонструвались на 63 виставках не тільки в Москві, а й у багатьох столицях світу: Берліні,. Відні, Кельні, Стокгольмі, Осло, Варшаві, Венеції. У серпні 1983 р. була влаштована її персональна виставка у виставочному залі Московського відділення Спілки художників СРСР. Ця вистава стала своєрідним підсумком творчого шляху художниці.

Яновська фото

Другого жовтня 1997 р. Ольга Дмитрівна померла, маючи 98 років. Згідно із заповітом художниці, її прах був привезений до Острога і похований у могилі її матері на П’ятницькому кладовищі по вулиці Бельмаж. По собі Ольга Дмитрівна залишила багату творчу спадщину, її картини зберігаються в Трет’яковській картинній галереї («Автопортрет» та «Після роботи»), Музеї революції у Москві («Портрет угорського революціонера М. Мате-Залка»), в музеї ім. Радіщева в Саратові («Ложа ударників у Великому театрі»), в художніх музеях Пермі («Слухають доповідь»), Ульяновська («Пісня» («У бліндажі»), Іркутська («Переправа через Дніпро» («Повернення з розвідки»), Ворошиловграда («Портрет партизанки Тетяни Малигіної»), Свердловська («Портрет Героя радянського Союзу танкіста Армана»), Львова («Дівчинка у вінку»), Казані («Лікбез»), Ростова на Дону («Натюрморт»), Саранська («Калінін у Мічуріна»), Тюмені. Більше 70-ти своїх робіт в 1992 р. Ольга Дмитрівна подарувала Острозькому краєзнавчому музею. Вони розкривають нам красу нашого краю, збагачують наш духовний світ, даючи насолоду спілкування з істинним мистецтвом.

Бондарчук Ярослава Віталіївна

 


Література:
1. Меликадзе Е., Сысоев П. Советская живопись. М. : Искусство, 1939. – с. 240 – 242.
2. Яшин Ш. Выставка «Индустрия социализма» // Советское искусство. 23 августа 1937 г.
3. Яковлев В. Выставка «Индустрия социализма» // Известия. 18 марта 1939 г.
4. Под летним небом // Вечерняя Москва. 21 сентября 1939 г.
5. Ефанов В. Отдых семьи // Советское искусство. 4 ноября 1939 г.
6. Ярцева З., Шаповалова Е., Борхман И., Петриченко Д., Шумяцкий Е. Неутомимая Ольга Дмитриевна // Московский художник. 20 июля 1980 г.
7. Бондарчук Я.В. Острог очима художника // Червоний прапор (Рівне). 24 липня 1982.
8. Костин В.И. Ольга Дмитриевна Яновская. Живопись, графика. Каталог персональной выставки. М. 1983. 24 с.
9. Светлое жизнерадостное искусство // Московский художник (Москва) 16 сентября 1983 г.
10. Вальдін А. Ніяка інша вітчизна // Зоря комунізму (Острог). 2 лютого 1983 р.
11. Бобровницька Т.В. Витоки щедрого таланту // Зоря комунізму (Острог) 2 лютого 1985 р.
12. Бондарчук Я.В. Ольга Дмитрівна Яновська // Зоря комунізму (Острог). 9 грудня 1990 р.
13. Лист О.Д. Яновської до І.Д. Володіної від 6 вересня 1990 р.
14. Бондарчук Я.В. Ольга Яновська. Живопис, графіка. Каталог персональної виставки. – Острог, 1996.
15. Лист О.Д. Яновської до Я.В. Бондарчук від 12.07. 1996 р.
16. Столярчук Б.Й. Яновська Ольга Дмитрівна // Митці Рівненщини. Енциклопедичний довідник. – Рівне: Ліста, 1997. – 365 с. – С. 117. – ISBN 966-7204-02-5.
17. Бондарчук Я.В. Ольга Яновська // Острозькі просвітники XVI – XX ст. – Острог : Вид-во Університету «Острозька академія», 2000. – 480 с. – С. 291 – 295.

Усі фото до матеріалу:

Яновська Ольга Дмитрівна
Сім'я Яновських. Кінець XIX ст.
Іван Федорович Селезньов - вчит...
Товариш Ольги Яновської - Михаї...
О.Д. Яновська. Вулиця у Києві.
Товариш Яновської Павло Дмитров...
Вчитель Яновської Ілля Іванович...
Робота Яновської "Селянки"
Робота Яновської "Дві жінки"
Робота Яновської "Дві жінки"
Робота Яновської "Жінка у націо...
О.Д. Яновська. Портрет В. Сумне...
Автопортрет О.Д. Яновської
О.Д. Яновська. Плавка сталі
О.Д. Яновська. У кондитерському...
О.Д. Яновська. На текстильному ...
Чоловік О.Д. Яновської Георгій ...
О.Д.Яновська. На пагорбах Дніпр...
О.Д. Яновська. Чекають.
О.Д. Яновська. Замкова гора в О...
О.Д. Яновська. Замкова гора в О...
О.Д. Яновська. Замкова гора в О...
О.Д. Яновська. Вітряки в полі
О.Д. Яновська. По дрова
О.Д. Яновська. Ставок з лілеями
О.Д. Яновська. Річка Збитенка
О.Д. Яновська. Конвалії
Автопортрет О.Д. Яновської

4 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.00 (4 Голосов)

Коментарі: