Якубович Михайло ГеоргійовичУ наш складний час, коли всіх турбують насущні проблеми революції, політичної боротьби і зростання цін, поринаючи у бурхливий вир подій, людина майже забуває, що життя це не тільки мітинги, запекла боротьба і тяжка праця, що в ньому є інший вищий сенс. Про нього нам говорить мистецтво: краса врятує світ, маючи на увазі найперше духовну красу людини. Нетішинський художник Михайло Георгійович Якубович – один з небагатьох сучасних вітчизняних митців, в картинах якого розкриваються образи складного духовного розвою людини з його злетами і падіннями.

Михайло Георгійович народився у невеликому живописному селі біля Мінська 17 березня 1949 року. У 1975 р. закінчив Білоруський державний університет за спеціальністю «фізика». Під час навчання в університеті активно займався живописом, навчаючись у різних художніх студіях у професійних художників. І хоча головною професією його життя став не живопис, а викладання фізики в школі, він професійний блискучий живописець, що особливо виявляється в його пейзажах і натюрмортах. Своїм віртуозним пензлем він може живо передати порив весняного вітру, що підіймає над куполами собору зграї пташок у безкраю блакить неба, і ранковий туман, і сонячне проміння на білій стіні сільської хати, і вечірні сутінки, які огортають старий забутий млин над річною, і блиск начищеного самовару і скляного посуду. На думку Михайла Георгійовича, краса земного світу передає якийсь відблиск краси зовсім невідомого нам паралельного духовного небесного світу, подібно до того, як радіохвилі різних частот передають звуки. Говорячи термінами фізики, наш світ є «несучою частотою», що дає інформацію про іншу надземну систему координат. Головне для живописця не рабськи копіювати природу, а вловити в ній відблиск вищого світу і передати це у пейзажі. Ерудиція вченого фізика поєднується в його роботах з глибокою вірою в Бога. Є в нього малюнки «Народження світла», «Народження простору», присвячені творенню всесвіту Господом, у яких він знаходить художню форму для втілення таких складних богословських істин, та фізичних і астрономічних явищ, які, здається не підлягають художньому втіленню. Є у Михайла Георгійовича низка робіт, присвячених українським церквам, які для віруючих є вічним покликом до Бога, місцем, де людина може відчути присутність іншого духовного світу. За словами художника, храм є символічною «лествицею» Іакова, яка з’єднує земний і небесний світ (Буття 28:12-16).

Пейзажі та натюрморти тільки один з напрямків творчості художника. У творчому доробку Михайла Якубовича є портрети, хоча цей жанр мистецтва не є для нього провідним. І все ж не можна не зупинитися на портреті Ельжбети Гальшки княжни Острозької, який художник намалював, беручи участь в конкурсі на кращий портрет цієї жінки – фундаторки Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Конкурс художників на кращий портрет Гальшки був проведений Острозькою академією за спонсорування Світової федерації жінок України в 1998 році.

Портреті Ельжбети Гальшки княжни Острозької

Портрет княжни Острозької, створений Михайлом Георгійовичем, посів третє призове місце. Художник зобразив княжну в заточенні в Шомотульському замку в чорному жалібному платті, сумною та задумливою, і все ж надзвичайно привабливою, ніжною і гарною. Тому відвідувачам академії, які приїжджають на екскурсії, цей портрет подобається найбільше.

Ще однією гранню творчості художника, можливо, самою цікавою, самою оригінальною і головною, є його роботи на релігійну і філософську тематику. Саме вони визначають унікальність цього митця, який чи не першим у вітчизняному мистецтві почав розкривати християнські істини не через ікони, а через філософсько-релігійні картини. Їхні назви говорять самі за себе: «Молитва», «Шлях буття», «Наближення до істини», «Гріхопадіння», «Літургія»…Символічні картини Михайло Георгійович почав створювати на початку 1980-х років. Одна з перших робіт того часу – полотно «Маскарад», на якому «рука зверху» тримає прив’язаних на мотузки безликих чоловічків в масках.

Якубович М. Маскарад.

Під керівництвом цієї руки чоловічки незграбно рухаються, ніби виконують якийсь химерний танок. І лише один чоловік, який зняв з себе маску, стоїть осторонь. Бездуховні, відірвані від Бога люди, що втратили власне обличчя. свою індивідуальність, свою волю, перетворились на безликих маріонеток, якими так легко управляти. Такими ляльками в масках, які говорили зовсім не те, що думали, і робили не те, що хотіли, а те,. що їм вказували зверху, було чимало людей в останні роки СРСР. Таких «формалістів», які проголошують одне, а думають і роблять інше, є багато і в наш час. Щоб перетворитись з маріонетки на людину, потрібно зняти маску, стати самим собою. не боятись мати власну думку, навіть, якщо вона не збігається з думками більшості, йти власним шляхом, навіть, якщо проти течії.

У роботах художника світ земний нестійкий і крихкий, у ньому все швидко змінюється, як перетікають піщинки в пісочному годиннику, все легко зруйнувати, як розірвати листок паперу. У вирі метушні важко, але дуже важливо не забути про вічне буття. Однією з кращих робіт художника є картина «Наближення до істини».

Пісочний годинник картина

На Таємній Вечері, прощаючись з учнями, Христос вимовив слова: «Я є путь і істина і життя…» (Ів. 14:6). Наближення до істини – це наближення до Христа. Істинність християнства полягає в особі Ісуса Христа. На відміну від інших релігій створених людьми, які по суті є намаганнями людей своїми силами зійти на небо, християнство – єдина в світі релігія, створена самим Богом. На картині бачимо безкрайній простір моря – символ життя людини, яке то підіймає людину на хвилі успіху, то кидає її в безодню лиха. У цьому безмежному просторі житейського моря до далекого світла істини, до Божого Царства, пливе в човні людина. Човен – християнський символ Церкви, без якої неможливе спасіння. Весла в човні опущені, оскільки не потрібно робити ніяких фізичних зусиль. Людина наближується до істини лише зусиллями своєї душі. Тему наближення до істини розвиває картина «Молитва».

Це не зображення якоїсь конкретної людини, що молиться. Автор створює узагальнений художній образ людини, душа якої, як золотаве енергетичне сяйво, стрімко відлітає від неї і поривається до неба. Відхід від істини Михайло Георгійович втілює в картині «Гріхопадіння» або «Падший ангел». Узагальненим образом гріхопадіння стала для художника золотоволоса Єва, яка тримає в руках яблуко спокуси. На її волоссі ще бачимо відлиски райського світла, але обличчя вже стає застиглим, ляльковим, а скляні очі не здатні виразити нічого.

Чимало художників ХХ ст. намагались відійти від натуральних зображень, створюючи абстрактні зображення геометричних фігур, узагальненні форми предметів, або химерні привиди підсвідомих асоціацій. Ці пошуки, відіграли вже свою роль і є пройденим етапом мистецтва. Натомість, у своїх символічно-релігійних картинах Михайло Георгійович Якубович створює художні формули духовного буття людини, тому вони будуть актуальними завжди, отже цей напрямок мистецтва має нескінченні перспективи розвитку.  Минув рік, відтоді як Михайло Георгійочич відійшов у вічне буття, у якому немає смерті. Він завжди залишиться живим у пам'яті і серці кожного, хто його знав. Назавжди залишаться людям його картини, як заклик до добра, світла, любові, до вічного Абсолюту буття, ім'я якого Господь. 

Благословіння над Острогом

 

Храм

Бондарчук Ярослава Віталіївна

5 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (5 Голосов)

Коментарі: