Лаврська дзвіницяВелику лаврську дзвіницю видно ще за десятки кілометрів від Києва, вона височить на правому березі Дніпра та об’єднує споруди Києво-Печерського заповідника у могутній та красивий архітектурний комплеск.

Кожна епоха і кожен народ створювали свої, лише їм притаманні типи будівель і споруд, які були покликані до життя соціальним ладом суспільства.

У XV столітті монастирі та дзвіниці окрім свого основного призначення виконують ще й військові функції, так дзвіниці використовувалися як спостережні пункти. Проте з часом, оборонна роль монастирів стає не такою важливою, і все більше уваги приділяється їх зовнішньому вигляду, у оформленні використовуються яскраві жовті, білі, сині та інші фарби.

У київських ансамблях місце розташування дзвіниць не було канонічним. Часто вони були в'їздом, але, якщо умови не дозволяли, дзвіницю ставили в будь-якому іншому місці з міркувань композиційного характеру, що спостерігається в Києво-Печерській лаврі.

Розташування дзвіниці Києво-Печерської лаври добре продумане. Вона ніби об’єднує усі лаврські будівлі у ансамбль, та панує над ними.

Цікава історія створення Великої дзвіниці. Задовго до спустошливої пожежі 1718 р., під час якої згоріла дерев'яна дзвіниця, в Києво-Печерській лаврі почали готуватися до будівництва кам'яної дзвіниці, заготовили камінь, цеглу, вапно. У 1707 р. приступили до будівництва. Московський «каменного строения художник» Д. В. Аксамитов встиг лише закласти фундамент і невдовзі помер. Знайти нового архітектора було важко, бо в цей час проводились великі будівельні роботи в Петербурзі, тому в іншому місті архітектор міг бути призначений лише за наказом царя.

Питання відбудови Києво-Печерської лаври особливо гостро постало після пожежі 1718 року. Тоді монастир звернувся до Петра I, та поросив направити архітектора.

дзвіниця

У серпні 1720 р. до Києво-Печерської лаври  було направлено архітектора Федора Васильовича Васильєва, якому було запропоновано попередньо намалювати «абриси», щоб дзвіниця «имела в себе довольно высоту и широту, крепость и красоту».

Васильев був досить цікавою особою петровського часу. З 1703 р. він працював у Москві і вважався досвідченим будівельником серед таких архітекторів як І. Матвеев, О. Старцев, Г. Устинов та І. Зарудний. У 1705 р. Васильєв був направлений до Петербургу. При цьому в листі до Р. Брюса Петро І пише: «изволь его употребить к какому-либо делу и от того же художества, что Иван Матвеев». Де одержав Васильев теоретичну підготовку, невідомо, але він був кваліфікованим будівельником. І. Е. Грабар досить високо цінує Васильєва, називаючи його першим російським будівником Петербурга.

Прибувши до лаври, Васильєв запропонував кілька готових «зразків» дзвіниці різної вартості. Один з них, найвищої вартості, був затверджений духовним собором. В листопаді 1720 р. архітектор склав кошторис, але він не був затверджений монастирем і Васильєва стали звинувачувати у тому, що він «гораздо необычайно и много по той смете показал и излишество припасов и высоную цену написал».

Про справжню причину того, що кошторис не був затверджений, можна дізнатися із листа Васильєва до свого друга Макарова, в якому він розповідає про свої суперечності з київським губернатором Голіциним. З-за несправедливих звинувачень Васильєв на початку 1722 р. від'їжджає з лаври.

За описовим проектом Васильєва дзвіниця повинна була бути чотириярусною, в плані квадратною. Довжина кожної сторони квадрата становила 21,9 м. В першому ярусі доричного ордера повинна була розміщатися церква Петра і Павла. Другий поверх - іонічного, третій - корінфського і четвертий композитного ордерів призначались власне для дзвіниці. В бані передбачалося встановити годинник. Висота кожного ярусу становила 14,6 м, бані-7,3 м, всієї споруди - 66 м.  Кошторисна вартість за описовим проектом Васильєва складала 31 952 карбованця.

Головна причина відмови монастиря від проекту Васильєва полягала в тому, що для будівництва дзвіниці не було грошей.

В грудні 1730 р. лавра знову звертається з проханням надіслати архітектора для будівництва дзвіниці.

В лютому 1731 року з Москви до Києва був направлений архітектор Йоган Готфрід Шедель. Він народився в Пруссії в 1680 р. Найнятий на царську службу О. Меншиковим, він приїхав у червні 1713 р. в Росію як майстер палатної і кам'яної справи. Невдовзі, як і інших іноземців, його наділили російським іменем, дещо змінили прізвище і перетворили в Івана Івановича Шейдена. Шедель живе і працює в Росії і стає крупним архітектором.

У контракті, який лавра уклала з Шеделем, говорилося, що архітектор повинен збудувати в монастирі кам'яну дзвіницю «против данного в Москве образца... с резьбою или гладно или с прибавкою... токмо б оная колокольня добрым архитекторским майстерством состроена была крепко и твердо».

Як видно з контракту, Шедель одержав у Москві «зразок» дзвіниці. Але «строить по чужому проекту в XVIII веке,- пише І. Е. Грабар,- означало не совсем то, что мы понимаем под этим выражением в наши дни: в те времена не слишком церемонились с чужими проектами и бывали случаи, когда автор не узнавал своего произведения, выстроенного другим зодчим».  Саме так вчинив Шедель.

Одержаний в Москві «зразок» дзвіниці він докорінно переробив і створив фактично нову споруду за своїм проектом. В цьому можна переконатися при порівнянні двох проектів дзвіниці - «зразка» і проекту Шеделя, надісланих у 1744 р. лаврою до Москви палацовому архітектору. Співставлення поверхових вимірів двох проектів, а також натурні обміри дзвіниці, які виконано під час реставраційних робіт у 1956—1961 рр., підтверджують, що вона будувалася за проектом Шеделя.

Закладання фундаменту. дзвіниці було розпочато 25 травня 1731 р. Ось що говорить про це сам архітектор: «А за прибытием моим... зачинал оной дзвонице фундамент делать... в том фундаменте зачатое мое дело хвалили, что фундамент добр и лучше оного сделать нельзя».  Шедель не використовує фундамент, який було закладено в 1707 р. архітектором Д. В. Аксамитовим, а робить новий за своїм проектом.

Фундамент було виконано з гранітного тесаного каменю у формі дзвону. Закладали його по колу не суцільно, а з переривами і порожниною в середині для того, щоб «могла садится оная колокольня прямо как в середине, так и снаружва и впредь порче в фундаменте не будет».

Фундамент було зроблено з восьми стоянів товщиною 8,52 м, поставлених на глибину 6,39 м, з виходом на поверхню на 72 см, що становило цоколь дзвіниці. Діаметр фундаменту 28,84 м, довжина обводу 90,72 м.

Стіни лаврської дзвіниці викладені із цегли на вапняному розчині. Цеглу поставляли заводи лаври, розташовані на річці Либідь. Залізо, вапно, алебастр привозили з Москви  і Тули, мідь - із Сибіру.

За задумом Шеделя дзвіниця повинна була мати кам'яну баню з чотирма круглими вікнами (люкарнами) і закінчуватися шпилем. Згодом архітектор змінив кам'яну баню на залізну. Замість шпиля зроблені шия з банею і хрестом.

Згідно котракту, який лавра уклала з Йоганом  Шеделем, дзвіницю треба було збудувати за 3 роки. Проте з вини монастиря, який погано виконував зобов'язання угоди, будівництво її затяглося аж на 14 років і 3 місяці. В численних скаргах на ім'я архімандрита Шедель постійно вказував на відсутність будівельних матеріалів і систематичну нестачу робочої сили. До того ж, починаючи з 1740 р., з боку лаври проти Шеделя порушується справа. Його звинувачують в неправильному закладанні фундаменту, «отчего колокольня осела и дала трещины», а також в тому, що він відійшов від первісного проекту.

Коли в кладці будівлі утворились тріщини і розриви металевих зв'язків, у монастиря виникли сумніви щодо надійності конструкцій будівлі. Щоб виправити виявлені дефекти, в 1742 р. комісія на чолі з капітаном мінної роти інженерного корпусу Печерської фортеці Цвінгером рекомендує до третього ярусу зробити контрфорси.

Наступна комісія, до якої входили видатні архітектори І. Мічурін, М. Земцов, Шумахер та інші, під час огляду дзвіниці 26 червня 1742 р. не знайшла ніяких нових змін, про що й повідомила архімандрита лаври.

Дослідження стану дзвіниці, проведені в 1951 р. В. Г, Леонтовичем, показали, що вона має крен від вертикалі в середньому близько 0,21° (62 см) у напрямну з південного заходу на північний схід. Цей крен, як стверджував В. Г. Леонтович, відбувся внаслідок осадки фундаменту під час будівництва і в перший період по закінченні будівництва. Таке явище закономірне, тому що фундаменти з часом осідають і будь-яка вежа, хоч в незначній мірі, нахиляється.

Звинувачення, які були висунуті проти Й. Г. Шеделя, виявилися безпідставними і висувалися монастирем лише для того, щоб виправдати себе і приховати справжні причини затримки будівництва дзвіниці.

У відповіді духовного собору на одне із прохань Шеделя вказується дата завершення будівництва дзвіниці - 1 вересня 1745 р. Цю дату підтверджує ще один документ, в якому говориться про те, «в каком году сколько было наменщиков и почем им плачено при строительстве большой колокольни».  Найбільша кількість майстрів працювала в останні два роки: в 1744 р.- 48 чоловік та в 1745 р.- 44 чоловіки. Це були висококваліфіковані майстри.

І нарешті, в 1886 р., подаючи відомості в Москву про споруди монастиря, лавра пише: «Основана большая колокольне 1731 года мая 25 дня, а окончена в 1745 году по проекту, составленному архитектором Иоганном Готфридом Шейденом» . Таким чином, дата закінчення будівництва дзвіниці, розміщена на фасаді,-1744 р.-не відповідає дійсності можливо з-за затримки будівельних робіт.

Коли будівництво дзвіниці було закінчено, функції архітектора Й. Г. Шеделя за контрактом з лаврою було вичерпано. І тепер, побачивши споруду у всій її величі, монастир не міг не визнати таланту архітектора. І правий був Шедель, коли гордо заявив: «...сия дзвоница в Киево-Печерсной лавре трудом моим зделана, коим образом той во всей Руси и в Европе другой необыщется... и по вечность оная дзвоница стоять будет». Ось чому у грудні 1745 р. духовний собор лаври пропонує Шеделю лишитися монастирським архітектором. Він працював у лаврі до 1748 р. У цьому році Шедель подав прохання про своє звільнення. Останні роки життя Шедель провів на хуторі Деміївка під Києвом. Помер він 10 лютого 1752 р.

Велика лаврська дзвіниця являє собою восьмигранну в плані чотириярусну вежу, яка поступово звужується вверх, з позолоченою банею. Форми її строгі. Могутній силует справляє враження надзвичайної міцності.

Перший ярус висотою 12,44 м оформлений гладким рустом (у вигляді кладки з великого прямокутного каміння). Дзвіниця має вісім входів, над трьома з яких вмонтовані барельєфи на камені XV ст., що були перенесені з Успенського собору. Стіни цього ярусу закінчуються тосканським антаблементом з розвиненим і виступаючим карнизом. В першому ярусі знаходився лаврський архів.

длзвіниця лаври

Другий ярус прикрашений 32-ма римсько-доричними колонами, що розставлені групами по чотири між вісьмома вікнами. Над колонами навколо протягнуто масивний профільований антаблемент. Висота ярусу 16,15 м. Тут знаходилася лаврська бібліотека.

Дзвіниця Києво-Печерської лаври

Третій ярус має менший діаметр, ніж другий. Тому над карнизом другого ярусу встановлена балюстрада з балясинами. Висота ярусу 17,98 м. Він оточений шістнадцятьма подвійними іонічними колонами, що стоять по боках арочних отворів, які прикрашають шістнадцять колон того ж ордера, але меншого розміру. Над колонами розміщено розкріплений антаблемент, а над карнизом влаштована балюстрада. На третьому ярусі знаходились дзвони.

фото дзвіниці, 2015 р.

Четвертий ярус має висоту 22,42 м. В діаметрі він менший за третій. Ярус складається з восьми легких стоянів, що створюють восьмигранним. Кожна грань оформлена пучковими колонами корінфського ордера.

дзвіниця лаври

Над тричастним антаблементом четвертого ярусу з ліпленням по фризу здіймається напівсферична баня висотою 13,69 м. Шия (барабан) дзвіниці має висоту 3,6 м, маківка - 5,24 м. Висота всієї споруди 96,52 м.

Цоколь дзвіниці був облицьований плитами із сірого граніту. Будівля дзвіниці спочатку була поштукатурена і вибілена вапном, згодом пофарбована олійною фарбою. У 1979—1980 рр. під час ремонтно-реставраційних робіт стіни вкрили силікатною фарбою.

Вперше баню дзвіниці золотили під час її будівництва, а потім у 1782, 1834 та 1868 роках. Останнє золочення виконане під час реставраційних робіт у 1956—1961 рр., на позолоту було витрачено 3,275 кг сусального золота найвищої проби. Золотили дзвіницю майстри В. С. Демидов, В. П. Касаткін, Б. М. Іванов та ін.

Збудована на класичній основі, Велика лаврська дзвіниця була в Росії однією з найвеличніших споруд того часу.

Велику увагу Шедель приділяв її архітектурно-декоративній обробці, вміло використовуючи місцеві національні традиції. Як досвідчений фахівець по випалюванню великогабаритної кераміки він застосував у кладці карнизів, тяг та інших складних архітектурних деталей серію керамічних блоків висотою 1,6 м. Кожен блок складено з окремих деталей.

Захоплюють пластикою та розмірами корінфські капітелі четвертого ярусу. Не менш цікаві капітелі третього ярусу. Орнаментальні вставки четвертого ярусу архітектор виконав не без впливу місцевих традицій. Кожна відрізняється оригінальним розв'язанням, своєрідністю композиційного задуму, використанням української народної орнаментики. Варті уваги не схожі один на інший, але єдині за художнім трактуванням керамічні модульйони аттіка, що являють собою стилізований лист аканту.

На початку будівництва Шедель передбачав виконати архітектурні деталі дзвіниці, особливо капітелі, в камені. Але лавра не забезпечила запаси каменю і майстер змушений був використати глину, яка в той час дістала широкого поширення в Києві й по всій Україні як матеріал для архітектурних деталей.

Будівництво такої грандіозної споруди XVIII ст., якою була дзвіниця Києво-Печерської лаври, вимагало величезних зусиль. Прагнення монастиря максимально здешевити працю робітників робило її неймовірно важкою: Заробітна плата була настільки мізерною, що її ледве вистачало на напівголодне існування. На будівництві дзвіниці за рік працювало від 12 до 48 мулярів, в основному українські майстри, мешканці Печерського містечка, монастирські піддані, іноді цілими сім'ями. їх природний талант та величезний досвід збагачували задуми архітектора і вносили в окремі деталі споруди суто народні елементи. Серед будівельників найбільш відомими були майстри Степан Коврін, Никифор Горох, Йосип Рубашевський, Іван Ткач, Гаврило Шаровар та ін.

Дзвонам монастирі надавали великого значення. Спочатку їх на дзвіниці було дев'ять і один при годиннику з боєм. Загальна вага дзвонів становила 2460 пудів. Найбільший дзвін важив 1000 пудів. Контракт на його виготовлення 1 березня 1732 р. лавра уклала з артилерійським дзвонових справ майстром Іваном Маториним. Відливали дзвін на гостиному дворі у лаврі.

Годинниковий дзвін вагою 150 пудів було відлито в 1743 р. в Тулі майстром Андрієм Маляровим.

З часом багато дзвонів переливали заново. В 1898 р. було додано ще один дзвін вагою 1636 пудів. Відливали дзвін в Москві і залізницею доставляли в Київ. Щоб підняти його на дзвіницю було встановлено спеціальне риштування. Для вільного проходу дзвона на третьому ярусі були частково розібрані стіни і колони. У тому ж році дубові балки, на яких висіли дзвони, замінили залізними двотаврами, які сконструював архітектор В. М. Николаев. Загальна вага дзвонів на цей період становила близько 5 тис. пудів.

У 1901 р. було встановлено ще чотирнадцять малих дзвонів, на яких виконувався особливий дзвін, що називався «лаврським».

Нині на дзвіниці збереглося чотири дзвони: три на третьому ярусі і один годинниковий - на четвертому.

Один дзвін, що називається «Балин», стоїть на площадці. Він відлитий у 1613 р., перелитий у 1719 р. майстром Олексієм Звонином. Вага його 230 пудів, висота 1,5 м, діаметр 2,7 м. Поверхня дзвону при крашена орнаментом. Крім того, на ньому зображено Успенський собор і вміщено текст, написаний церковнослов'янською в'яззю.

Другий дзвін, що називається «Копа», висить на балці. Його було вилито у 1733 р., перелито у 1825 р. в Києві майстром Олексієм Ларіоновим. Поверхня дзвону прикрашена оригінальним орнаментом, де простежуються елементи українських узорів. Вага його 343 пуди 12 фунтів.

Тут таки на площадці знаходиться третій дзвін, що називається «Вознесенський». Висота його 1,5 м, діаметр 1,6 м. По колу в три ряди розміщено тенет церковнослов'янською в'яззю про те, що дзвін відлито у 1758 р. 5 листопада, вагою 70 пудів. Його було розбито і 1 серпня 1849 р. перелито майстром Леонтієм Стариковим. Вага його 199 пудів 10 фунтів. Під текстом знаходиться орнамент рослинного характеру.

Кожні чверть години з дзвіниці лунає мелодійна гама, а кожну годину чути рівномірні удари в дзвін. Це бій годинника-курантів.

Перший годинник було встановлено в 1744 р. Робив його майстер годинникових справ Павло Чернявський. У листопаді 1758 р. цей годинник замінено новим, який було зроблено майстром Адамом Левинсьним. Завдовжки годинник був «три аршина, в вышину два аршина, в ширину полтора арщина с показующими на все четыре стороны компасами».  Працював він до 1788 р. У цьому році встановлено новий годинник, який у 1903 р. замінено годинником, виготовленим за замовленням лаври московським годинникових справ майстром Андрієм Енодіним. Цей годинник було встановлено в ізольованому приміщенні на спеціально зробленому під банею четвертого ярусу майданчику за проектом архітектора Є. Ф. Єрмакова.

Годинник працює й донині. Механізм його аналогічний механізму годинника-ходиків. Зовнішнього циферблату він не має. Час відмічається боєм 3-пудового молотка в годинниковий дзвін, а кожні чверть години видзвонюється музична гама у вісім невеликих дзвонів.

Під час Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. годинник було виведено з ладу. Після ремонту його знову пущено у хід у вересні 1947 р.

Протягом понад 200-річного існування дзвіницю неодноразово ремонтували. Найбільше потерпіла споруда в період тимчасової окупації Києва німецько- фашистськими загарбниками. Ремонтно-реставраційні роботи, проведені в 1956—1961 рр., були особливо складними (автори проекту реставрації архітектори М. М. Говденко та М. В. Холостенко). Інтер'єр дзвіниці довелося відновлювати майже заново, тому що в будівлі було знищено всі дерев'яні конструкції та марші сходів, зруйновано карнизи ярусів, колони, сильно потерпіли керамічні прикраси.

Цінність даної архітектурної пам’ятки XVIII ст. у тому, що в ній яскраво втілені традиції вітчизняної архітектури. Вона є виразом талановитості наших предків, які залишили багату культурну спадщину.

Література: Л.П. Корж, Лаврська дзвіниця.

4.64 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.64 (25 Голосов)

Коментарі: