Трускавець фотоТрускавець — місто обласного підпорядкування, відомий бальнеологічний курорт, розташований в передгір'ях Карпат за 9 км на південь від Дрогобича. Сполучений залізницею з Дрогобичем і шосейними дорогами з Дрогобичем, Бориславом (6 км) і Стебником (4 км). Населення 29 623 чоловік станом на 2012 рік. Центральна частина Трускавця займає долину невеликого потоку Воротище, що впадає в річку Солоницю — притоку Тисьмениці.

Місто оточене з двох боків горбами (Яцковою горою біля вокзалу, Городищем — на західній околиці, Кам'яним горбом та іншими).

Висота над рівнем моря — 350—400 м. За 6—10 км на південь від Трускавця височать карпатські вершини: Белеїв (775 м над рівнем моря), Бобовище (878 м) і Цюхів (942 м).

Околиці Трускавця багаті на різноманітні корисні копалини. Тут у різні часи добували нафту, озокерит, сіль, поліметалеві (свинцево-цинкові) руди. В трускавецькому рудному родовищі є галеніт, сфалерит, сірка та мінерали вюртцит, смітсоніт, церусит, пірит, трапляється самородна ртуть. Виявлено також гіпс, поклади глауберової солі. Велика кількість різноманітних надрових багатств сприяла утворенню різних за хімічним складом та лікувальними властивостями мінеральних вод. Серед них є джерела з вмістом вуглеводневих сполук, радіоактивні радонові, соляно-глауберові і сірководневі джерела.

Територія сучасного Трускавця, очевидно, була заселена ще в часи Київської Русі, коли на Прикарпатті досяг значного розвитку солеварний промисел. Це підтверджується речовими пам'ятками, зокрема знахідкою ювелірної прикраси з бронзи, що відноситься до цього періоду. Про це свідчать і топографічні назви — Городище, Городна і Підгородні, — які збереглися до сьогоднішніх днів. Сама назва Трускавець, на думку радянських дослідників, походить від староруського імені Трушко, або Трусько, звідси Трусковичі, а згодом Трускавець.

Після загарбання феодальною Польщею Трускавець став власністю королів, які протягом XV і на початку XVI століття часто віддавали Трускавець, як і інші села, в оренду дрібним та середнім українським шляхтичам. Так, до 1469—1470 рр. Трускавець орендував шляхтич Іван Коритко, потім — Андрій Любінецький та Гнат Тустанівський. Згодом село було поділено між кількома дрібними шляхтичами. Кожен з них орендував тільки його незначну частину. Біля 1518 р. Трускавець увійшов до складу Дрогобицького королівського староства. Старости обкладали селян-кріпаків різними повинностями. Внаслідок цього відбувалося розорення сільського населення. Так, за даними опису королівських маєтків Галичини, в Трускавці у 1565 році лише 4 сім'ї мали по півлана землі, а інші 57 — по чверті лана. За користування землею кожна сім'я сплачувала панові старості по 31 грошу чиншу. Крім того, всі жителі села щорічно платили по 6 злотих і 28 грошів «станії» на утримання польського війська. З селян стягали також податки за користування сіножатями і випасами. Поряд з цим селяни щороку поставляли для вивозу солі 315 підвод та сотні підвод для підвозу дров до жуп.

Значно посилилось закріпачення селян наприкінці XVI і в першій половині XVII століття. Воно супроводжувалось дальшим обезземеленням селянських господарств, збільшенням натуральних та грошових повинностей і панщини. Так, за даними інвентарного опису за 1664 рік селяни Трускавця змушені були відробляти за кожну півчверть ріллі тричі на тиждень по півдня, а також давати з кожного двора косарів у перші і останні дні сінокосів («закоски», «обкоски») та жнив («зажинки», «обжинки»). Крім того, село зобов'язане було возити дрова на Модрицьку солеварню. Ті селяни (підсадки), що зовсім не мали свого поля, сплачували старості або його орендареві, грошовий чинш.

Селянство західноукраїнських земель чинило опір закріпаченню і поєднувало соціальну боротьбу з національно-визвольною. Воно відстоювало свій традиційний суспільний лад. Так, у Трускавці протягом XVI—XVII століть помітну роль у житті селян відігравала сільська громада, на чолі якої стояв тивун. У період Київської Русі тивунами (тіунами) називали князівських урядовців та виборних громадських старшин. Наявність посади тивуна свідчить про те, що в деяких селах Підкарпаття навіть у XVI—XVII століттях ще існували елементи давньоруського права. Давньоруські традиції зберігалися також в галузі мистецтва. Так, виявлена в сусідньому селі Станилів ікона із зображенням змієборця, що відноситься до XIV століття, є чудовим зразком українського мистецтва доби феодалізму.

Через малоземелля селян особливого значення в їх господарстві набував солеварний промисел, який був поширений ще в XI—XII століттях, коли солеварні Дрогобиччини відігравали важливу роль у забезпеченні сіллю населення Наддніпрянщини. Трускавецька солеварня містилась у тій частині лісу, яка згодом дістала назву «на Баньках» (від слова баня — солеварня). Сіль виварювали з ропи («сировиці») у спеціальних «черинах», конструкція яких свідчить про високий на той час рівень техніки, яка застосовувалась на солеварнях. Готову сіль формували в конічні грудки, які в XI—XVI століттях називали «головаженню», а пізніше — «топками». В 1570 році у трускавецьких селян було 20 черинів, що містились у дерев'яних будівлях, т. зв. вежах. За сіллю приїжджали чумаки з Придніпров'я. Місцеві селяни також возили її на ярмарки Волині, Поділля, Київщини і навіть до Білорусії.

Однак, королівська адміністрація примушувала селян, що займалися соляним промислом, платити податок за користування сировицею, віддавати частину вивареної солі, а пізніше навіть насильно відбирали солеварні.

Після загарбання в 1772 році Галичини Австрією, Трускавець, як і колишній королівський маєток, став власністю цесарської казни. Проте, як і раніше, його багатствами володіли польські шляхтичі та чиновники — камеральні управителі. Сільські війти, підпорядковані панським управителям (у 1787 році війтом був Іван Пристай, а в 1820 році — Дмитро Данилишин), виконували всі їхні розпорядження.

З встановленням у 1784 році австрійським урядом державної монополії на виробництво солі, Трускавецьку солеварню було закрито.

В 1814 році в Трускавці почали видобувати нафту, яка ще не мала широкого промислового застосування, хоч місцеве населення здавна користувалось нею як колісним мастилом. В другій чверті XIX століття стали застосовувати і перегонку нафти за методом місцевого селянина Байтали для одержання гасу, що використовувався для освітлення вулиць Дрогобича.

В цей час стали відомі трускавецькі мінеральні води, про лікувальні властивості яких місцеві селяни знали з давніх давен. Так, у підручнику «Натуральна історія», виданому в 1721 році в Сандомирі, є вказівка на те, що в Трускавці та інших селах Дрогобиччини добувають нафту, а воду, що її супроводить, «селяни п'ють для лікування багатьох хвороб». Також здавна знало місцеве населення про цілющі властивості сірчаних вод. Лікувальні властивості джерела гірко-солоної питної води «Марія» (тепер № 1) вперше встановив на початку XVIII століття трускавецький селянин Іван Конів, а потім від нього про це довідався адміністратор камерального маєтку шляхтич Міцевський.

В 1827 році було побудовано приміщення для ванн і пансіонати для багатих гостей. Спочатку для лікування знаті використовувались лише сірководневі джерела.

У 1835—1841 рр. галицький хімік Торосевич, вірменин за походженням, зробив хімічний аналіз сірководневих джерел і джерела «Нафта» (сучасна «Нафтуся»).

В 1838 році на Кам'яному горбі було відкрите ще одне джерело «Софія». З цього часу Трускавець став відомим як курорт. Щороку сюди приїжджало на лікування від 70 до 90 чоловік.

У середині XIX століття австрійські лікарі Машек, Унгер та інші почали досліджувати вплив трускавецьких вод на організм людини. Але про їх науково обгрунтоване використання в той час не могло бути й мови. Лікування проводилося наосліп. За рахунок курортників багатіли різні аферисти й спекулянти, які з метою наживи зліталися до Трускавця, а життя селян лишалось і надалі важким. Багато з них гинуло від частих епідемій. Так, якщо в 1772 році у Трускавці проживало 990 чоловік, то в 1857 році тільки 932 чоловіки. Майже все населення було неписьменним. У громадській школі, де був вчителем Микола Гринь, у 1846 році нараховувалося лише 5 учнів. Неосвіченістю вміло користувались лихварі, спекулянти. Так, земельну ділянку, на якій у 50-х роках XIX століття було відкрито джерело «Бронислава» (тепер № 3), курортна адміністрація купила в селянина Гриня Стеціва за безцінь.

Трускавець став частиною Бориславського нафтового басейну, який на початку XX століття посів одне з перших місць у Європі за розмірами видобутку нафти. В творах Івана Франка і Степана Коваліва яскраво описано про те, скільки горя зазнавали українські робітники і селяни від промисловців. Трускавецькі цілющі води були перетворені капіталістичними підприємствами в джерело наживи.

Спочатку для ванн використовувалися лише сірководневі води і тільки пізніше — гіркосолоні питні води та штучно виготовлена лікувальна грязь (боровина). «Нафтусю» лікарі довгий час вважали нейтральною питною водою. Лише наприкінці XIX століття лікувальні властивості цієї «королеви підкарпатських мінеральних вод» стали широко відомі.

Завдяки добре поставленій рекламі, до Трускавця на початку XX століття щороку заїжджалось по 2—3 тис. хворих. Це були переважно поміщики й фінансисти.

Напередодні світової війни Трускавець перейшов до рук нової акціонерної спілки, в якій найвпливовішою особою незабаром став Раймунд Ярош. У цей час тут було збудовано чимало вілл і пансіонатів. Зрозуміло, що ними могли користуватися лише ті хворі, що мали великі гроші.

Село, розташоване навколо долини з курортними закладами, жило своїм окремим життям. Зростало воно дуже повільно. Так, у 1880 році тут було 211 дворів і 1288 чоловік населення (1042 українці, 110 поляків, 58 євреїв, 14 німців).

У 1901 році заходами і коштом трускавецьких селян вперше відкрилась читальня «Просвіти». Однак, її діяльність сковувалася нестачею коштів.

Після розпаду Австро-Угорської імперії владу в Галичині захопили українські націоналісти, проголосивши т. зв. Західноукраїнську народну республіку — ЗУНР. У травні 1919 року район Трускавця захопили війська панської Польщі, які вели себе як завойовники. Тільки за один день вони стягнули з трускавецьких селян 50 тис. крон контрибуції.

Соціальне поневолення перепліталось з національним гнітом. Українські культурні установи були розгромлені. Робітників і службовців українців адміністрація поступово звільняла з роботи. Віллам і пансіонатам заборонялося давати українські назви, хоча б такі, як «Наталка» чи «Зиновія», і навіть писати вивіски українськими літерами.

Селяни і робітники Трускавця не мирилися з соціальним та національним гнобленням. На початку 1937 року разом з візниками сіл Гаїв, Колпця, Сільця і Доброгостова застрайкували візники Трускавця, вимагаючи підвищення розцінок за перевезення лісу. Страйкарі перемогли. З вимогою підвищення заробітної плати 16 листопада 1937 року виступили 23 робітники, що працювали на будівництві вілли Гжегожевського.

Боротьба жителів Трускавця проти гнобителів не припинялась до пам'ятної осені 1939 року, коли Трускавець опинився під владою Червоної армії.

Важкі часи випали на долю жителів Трускавця в роки Великої Вітчизняної війни. Вже 4 липня 1941 року німецькі фашисти окупували місто. Розпочалися дні жорстокої окупації, масові розстріли мирних людей, які проводились в районі Городища. Окупанти завдали місту великої шкоди. Вони пограбували санаторій, зруйнували водокачку, електростанцію, багато медичної апаратури та іншого цінного обладнання вивезли до Німеччини.

Відразу ж після, визволення розпочалась відбудова зруйнованого господарства. В перші дні було введено в дію водогін і каналізацію, згодом відбудовано водолікарні і грязелікарні. За короткий час лікувальні й спальні корпуси санаторіїв було відремонтовано, трохи пізніше — газифіковано і переведено на цілорічну роботу. В літній сезон почали працювати піонерські табори для дітей.

Трускавець швидко перетворився на курорт всесоюзного значення. Тут весь час зростає населення: в 1938 році у Трускавці проживало 3382 чол., в 1959 році — 8482 чол., а в 1967 році налічувалось більше 11 300 жителів. До 1947 року Трускавець був селом, у 1947—1951 рр.- містом районного підпорядкування, а в 1952 році він став містом обласного підпорядкування.

Вперше в історії Трускавця розпочалося комплексне наукове дослідження всіх лікувальних чинників курорту. Було видано чимало брошур і наукових статей, в яких всебічно висвітлювалась методика лікування різних захворювань на Трускавецькому курорті. Найбільш актуальні праці публікували Т. Т. Глухенький, І. І. Марков, Д. І. Візір, М. Й. Романяк, Г. І. Мазуренко, В. І. Єрьомін та інші.

У 1958 році в місті відкривається клініка — філіал Українського науково - дослідного інституту курортології для вивчення і поширення методів курортного лікування. Завдяки творчій праці науковців та лікарів-практиків Трускавець перетворився на справжній центр наукової розробки питань бальнеології та курортології.

Глибоке вивчення хімічних властивостей і фізіологічної дії місцевих мінеральних вод дало змогу спеціалізувати курорт на лікування захворювань печінки, жовчних шляхів, урологічних та тих, що спричиняються порушенням обміну речовин в організмі. Тут також лікують шлункові, кишечні та хронічні захворювання верхніх дихальних шляхів. Особливу славу має мінеральна вода «Нафтуся». Її лікувальні властивості стали відомі на весь світ. Незважаючи на характерний запах, «Нафтуся» приємна на смак і її охоче п'ють навіть здорові. За своїм складом і дією «Нафтуся» є унікальною і не має рівної собі серед мінеральних вод жодного з курортів не тільки в Радянському Союзі, але й у Європі. Всього в Трускавці є 26 джерел мінеральних вод, з яких уже використовується 18.

З 1947 року почали широко застосовувати новий метод теплового лікування бориславським озокеритом, що виявився значно ефективнішим, ніж штучна грязь з торфу або глини в суміші з мінеральними водами, якою користувались раніше. Масове лікування озокеритом вперше розпочали в Трускавці. Його використовують для лікування хворих, що прибувають на трускавецький курорт.

Різноманітні методи фізіотерапевтичного лікування застосовуються в двох поліклініках, одна з яких обслуговує санаторних хворих, а друга — тих, що прибувають без путівок. У 1963 році в трускавецьких здравницях лікувалося 98 тис. чол. У 1965 році в Трускавці побували на лікуванні 150 тис. чоловік. У 1990-1995 роках 412-412 тисяч щорічно. У наш час (2010 р.) кількість відпочиваючих зменшилась до 165-180 тисяч на рік.

Далеко йде добра слава про трускавецький курорт. Тут лікуються хворі з Далекого Сходу і Сибіру, Казахстану і Середньої Азії, з Польщі і Чехословаччини, Німецької Демократичної Республіки, з країн Азії і Африки.

За матеріалами Я. Д. ІСАЄВИЧ, П. І. ХАЛУС.

Дорога до парку і бювету
Парк Трускавець
В парку
Бювет мінеральних вод Трускавец...
Парк Трускавець
В парку Трускавця
Трускавець, поряд з бюветом та ...
Трускавець, затишна кавярня
Парк Трускавець
В парку можна годувати птахів
Вуличка в Трускавці
Трускавець фото
Музей в Трускавці

 

5 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 Голос)

Коментарі:

Додати коментар


Захисний код
Оновити