Замок в МеджибожіМеджибіж, селище міського типу Летичівського району Хмельницької області, розташоване на кам'янистому підвищенні, там, де річка Бужок впадає у Південний Буг. Звідси й назва селища. Відстань до обласного центру близько 40 кілометрів. Селище відоме своїм мурованим замком, який займає друге місце на Хмельниччині за популярністю після Кам’янець-Подільської фортеці.

 

 

 Історія Меджибіжа

Меджибіж, одне з найдавніших поселень України, перша згадка міститься у Іпатіївському літописі під 1146 роком, коли великий князь київський Ізяслав Мстиславович передав у володіння удільному князеві Святославу Всеволодовичу п'ять міст, у тому числі «и Межибоже...». На той час це вже було одне з добре укріплених міст Київської Русі, про що свідчать залишки городища XI—XIII ст. та окремі топографічні назви.
З кінця XII ст. Меджибіж входив до складу Галицько-Волинського князівства. У 1241 році Золотій Орді вдалося захопити частину подільських земель. Тривала боротьба Данила Галицького проти Золотої Орди закінчилася тим, що він у 1259 році змушений був визнати свою залежність від неї і знищити укріплення багатьох міст, у тому числі й Меджибожа.

Коли у 1362 році князь Ольгерд завдав поразки монголо-татарам, укріплення міст на подільських землях починають відновлюватися.
Після загарбання Західного Поділля шляхетською Польщею у 1434 році Меджибіж уввійшов до складу Летичівського повіту. Оскільки місто знаходилося на стику Чорного й Кучманського шляхів, по яких кримські татари вдиралися на подільські землі, Меджибізький замок перетворився на важливий оборонний пункт.
У XV-XVI ст. розбійницькі напади кримських татар особливо почастішали, і укріплення Меджибожа часто знищувались. Однак вони знову і знову відновлювались. Перебудова дерев’яних укріплень на кам’яні розпочалася в кінці XV ст., але фортифікації, які збереглися до наших днів, споруджені в основному у XVI ст. з участю відомого архітектора Іова Претвича. Меджибізька твердиня не раз ставала на шляху завойовників: у 1507, 1515 та двічі – у 1516 роках тут були розбиті татарські загони.
У 1593 році місто отримало магдебурзьке право. У Меджибожі створюється магістрат, організовуються ремісничі цехи – ткацький, гончарський, ковальський, шевський та кравецький. Славилися місцевий гончарний посуд, розписаний коричневою фарбою та прикрашений геометричним орнаментом, високої мистецької вартості ворсисті килими на зразок персидських, шовкові тканини. Зростає значення Меджибожа як торговельного центру. Тут відбувалося по два торги щотижня, а також кілька ярмарків на рік.
Місто стає досить багатолюдним: вже на початку XVII століття у ньому налічувалось 12 тисяч жителів.
За бурхливих часів Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. під проводом Б. Хмельницького Меджибізький замок був свідком багатьох битв. 20 липня 1648 року повстанські загони полковника Максима Кривоноса завдали поразки польській шляхті і при підтримці населення оволоділи містом. 10 червня 1649 року під Меджибожем відбувся запеклий бій між польським військом та козацькими полками Данила Нечая. Королівські хоругви відступили, замок було здобуто. 1650 року Богдан Хмельницький, їдучи до Кам'янця-Подільського, зупинявся обозом у Меджибожі. Через рік понад 12 тисяч повстанців знову взяли штурмом місто і спалили фортецю.
На початку 60-х років XVII ст. Правобережна Україна, знову загарбана шляхетською Польщею, була охоплена
антифеодальною визвольною боротьбою народних мас, які виступали за возз'єднання правобережних земель з Росією. У 1664 році жителі Меджибожа прогнали з міста шляхту і присягнули на вірність Росії. Проте повстання потерпіло поразку.
Великого лиха зазнавало місто від частих татарських набігів. У грудні 1666 року татари, вдершись на Поділля, спустошили околиці Меджибожа і полонили багатьох жителів. У наступні роки— 1667, 1668, 1671-й — нападники кілька разів облягали Меджибіж, але взяти його не змогли.
У цей же період на подільські землі зазіхала й султанська Туреччина. 1672 року турки захопили Поділля, а отже, й Меджибіж, і володіли ним протягом 27 років. Завойовники частково перебудували фортецю у східному стилі, спорудили в місті мечеть.
Після Карловицької угоди 1698—1699 років, за якою Поділля знову опинилось у складі Польщі, сюди повернулися польські феодали. Жорстока експлуатація та економічні утиски доповнювались релігійними переслідуваннями. Насильне окатоличування породжувало масовий опір місцевого населення. В околицях Меджибожа у січні 1703 року діяв повстанський загін, очолюваний Федором Шпаком.

Під час селянсько-гайдамацького повстання 1734 року, яке очолив сотник Верлан, повстанці зберегли перемогу над шляхетськими загонами під Меджибожем. Жителі міста також брали активну участь у гайдамацькому русі.
Після польського повстання 1830—1831 років Меджибіж був переданий царським урядом військовому відомству. Тут було створено військове поселення. У Меджибізькому замку, який у цей час зазнав найбільших перебудов, розмістився штаб 12-го Ахтирського полку.
За радянського періоду у замковому комплексі навіть існував маслозавод. Проте, найбільшої шкоди фортеця зазнала завдяки бездіяльності радянської влади, яка фактично дозволила розбирати місцевим жителям замок на будматеріали. У 60-х роках XX століття одумалися і почався повільний процес відновлення фортеці.

Меджибізький замок

Меджибізький замок є однією з найбільш типових споруд оборонної архітектури на Україні, а разом з тим і досить своєрідною. Хоча кам'яний замок, що зберігся до нашого часу, в основному повторює конфігурацію давніх дерев'яних укріплень, перебудова яких почалася в 40-х роках XVI ст., в його архітектурі відчувається тенденція до зменшення суворості, властивої суто оборонним спорудам XIII—XV ст. з їх грізними мурами та баштами. Саме під впливом цієї тенденції у замках починають будувати палаци, прикрашаючи їх білокам'яною різьбою й живописом.
Перебудови у XVIII та на поч. XIX століттях видозмінили Меджибізький замок. Він обрів нові елементи: готичну форму вікон, білокам’яні різьблені одвірки, декоративні фігурні зубці ті інше. Таким чином вигляд замку став проміжний між оборонною спорудою та замком-палаццо.
План замкового комплексу у плані дещо схожий на продовгуватий трикутник з гострою вершиною. Це зумовлено місцем розташування, між двома річками, які зливалися посеред лугу. В’їзд на територію замку встроєний у західній стіні, збоку поселення Меджибожа. До замку вів підйомний міст, який пізніше був замінений на кам’яний. В плані оборони значну роль відігравали річки, які омивали замок з трьох сторін.

Територія замку займає біля ¾ гектара. Довжина подвір’я – 130м, ширина у найбільшому місці – 85метрів. У східній частині висота стін сягає 17 метрів, а товщина на Лицарській башті біля 4 метрів. У замковий комплекс входило 4 башти, проте одна не зберіглась.

З чотирьох башт, які входили у замковий комплекс, одна не збереглася. Східна башта являється досить оригінальною. У центрі розташована чотирикутна квадратна споруда, що оточена з усіх боків баштами різних форм, трикутною зі сходу, круглою з заходу, двома зімкнутими напівкруглими з півночі та півдня. Така конструкція дозволяла вести перехресний вогонь під час набігу ворогів. Саме завдяки східній частині замку та могутнім контрфорсам південного муру фортеця набуває грізного вигляду. Башта складається з декількох ярусів, завершення - не збереглося. Замість нього збудували балкони, які повторюють фору вежі у плані.

До Східної башти примикають два житлові корпуси, вони утворюють палацовий ансамбль. В його оздобленні використано різьблені білокам'яні одвірки, а також високий аттик та глуха аркатура.
Між Східною та Восьмикутною (спочатку була круглою) вежею розміщений довгий корпус, який побудували у др.пол. XVIII століття. Восьмикутна вежа виступає за межі муру п’ятьма боками. Коли у замку розквартирувався штаб Ахтирського полку, вежу пристосували для офіцерського клубу. У 20-х роках тут була школа для бійців червоно - козачого полку.
Восьмикутна башта з’єднується з Лицарською баштою північно-західною стіною. У др.. пол.. XVIII століття до цієї стіни був прибудований житловий корпус, а з бійниць зробили вікна. У середині стіни були зроблені ходи, які сполучали з Лицарською баштою.

Найстарішою баштою Меджибізького замку, скоріше всього, є Лицарська. Орієнтовно, вона побудована у XV, або навіть у кінці XIV століття. Однією з функцій цієї башти була оглядова. З неї можна було розгледіти наближення ворога.
До західної стіни примикається зведений пізніше дім, в якому мешкала замкова челядь та господарські приміщення, а також колишня конюшня – яку назвали пізніше каретним рядом.
Башта на південно-західному розі не зберіглася. Південна стіна містить три ряди бійниць, які були пристосовані для стрільби з вогнепальної зброї та луків.
Посеред замкового подвір’я стоїть будівля, яку побудували у 1586 році. У плані - прямокутна з п’ятигранною абсидою, перекритою зімкнутими склепіннями з розпалубками.
Фортеця в Меджибіжі

Нині Меджибізький замок має статус історико-культурного заповідника. Тут облаштовано музей. Щороку замок відвідують десятки тисяч туристів з різних кінців нашої України і не тільки. У Хмельницькій області Меджибізька фортеця знаходиться на другому місці за популярністю серед туристів, одразу після фортеці в Кам’янці-Подільському.

Адреса та контакти:

Хмельницька область, смт. Меджибіж, вулиця Жовтнева, 1. Телефон/факс: (03857) 97130

Як добратися?

Найкраще добиратися до Меджибожа з обласного центру – міста Хмельницького. Автобуси відправляються з центрального Хмельницького автовокзалу, по часу їхати біля пів години.

Розклад роботи:

Щодня з 09:00 до 18:00. Понеділок – вихідний!

10 1 1 1 1 1 Рейтинг 10.00 (5 Голосов)

Коментарі:

Додати коментар


Захисний код
Оновити